Не врятується ніхто

 

© CPO Magazine

Розробкам технологій у сфері розпізнавання облич уже багато років. Перші прототипи з’явились ще у 1960-х, тоді треба було вручну розставити координати на обличчі та внести їх у систему, яка потім автоматично вираховувала різницю та могла визначати збіги в зображеннях. Минуло шістдесят років, за цей час технології пройшли не один етап розвитку й тепер, для того щоб ідентифікувати особу, системі не потрібна не тільки людина, яка вносила б дані, а й повне зображення обличчя й цьому, не в останню чергу, посприяли події останнього року. Здавалось би, епідемія Covid-19 мала б знизити рівень глобального стеження, проте вона лише підштовхнула та розв’язала руки компаніям, які можуть працювати над новими методами розкриття нашої конфіденційності вже відкрито й без жодних негативних наслідків для себе.

Та про все по-порядку.

Система розпізнавання облич — це технологія, яка автоматично визначає обличчя людини на фото або відео та, за потреби, ідентифікує її особистість на основі даних, що містяться в системі. У базу даних інформація про вас може потрапити будь-яким чином: з вашої сторінки в соціальних мережах, зі сторінок друзів, витоків з інших баз даних, з мобільних додатків тощо. Тому не можна вважати, що ви цілком убезпечені.

 Як працює система?

Технічно кожна система унікальна, проте всі вони працюють за принципом, закладеним ще в далеких 60-х.

© TAdviser

 1.  Виявлення обличчя

Одинока людина або натовп — це не має значення. Спершу камера знаходить обличчя. Найкращий для цього момент — коли особа дивиться прямо в камеру, проте сьогодні це вже не обов’язкова умова.

 

2.  Аналіз обличчя

Невеликий відсоток систем працює з об’ємними 3D зображеннями, але переважна більшість налаштовано на обробку кадрів у двовимірній площині, оскільки найбільше даних для порівняння, як внесених у базу, так і загальнодоступних — фотографії. Алгоритми зчитують інформацію з понад 80 точок на обличчі, які слугують орієнтирами для подальших маніпуляцій. Більшість із них розташовано навколо очей, носа та губ.

 

3.  Перетворення отриманих даних у цифровий код

Далі отримані дані перетворюються в цифровий код. Він називається відбитком обличчя (faceprint) і як і смужки зебри, плями жирафи або ж відбиток носа собаки є унікальним для кожної людини.

 

4.  Обробка та пошук збігів

Тут усе просто — отриманий код зіставляється з відбитками облич, уже внесених у базу даних.

 

Здавалось би, усе не так уже і страшно — вдягни маску й залишайся для системи інкогніто. Проте дослідники вже подолали цей прикрий недогляд. Ще у 2017 році група вчених зі Стенфордського університету на чолі з аспірантом Амарджотом Сінгхом (Amarjot Singh) опублікували роботу з вивчення технології пошуку замаскованих осіб. Їх алгоритм дозволив розпізнати людей, що носять окуляри, підроблені бороди, шарфи й каски. Тоді технологія могла визначити лише 14 точок, а тепер останні алгоритми зчитують понад 240. Одна з таких розробок належить SenseTime, китайському «чемпіону зі штучного інтелекту» чия діяльність якраз і активувалась після початку епідемії, а перші результати з’явились у лютому 2020 року.

© South China Morning Post 

Не відстала і японська компанія NEC, яка заявляє, що рівень точності їхньої системи перевищує 99,9 %, а перевірка займає менше однієї секунди. Між іншим, Японія планує використовувати розпізнавання осіб на Олімпійських іграх, які почнуться там у липні цього року.

Але розпізнавання облич вже давно повсюдно використовується на вулицях Китаю, Великобританії, США та інших держав. У зв’язку з їх широким вжитком ці системи прикували до себе пильну увагу громадськості. Минулого року Комісія з питань рівноправності і прав людини заявила, що їх використання для масового відслідковування слід припинити, принаймні поки вплив не буде вивчено незалежними експертами, а закони, що регулюють застосування, не будуть покращені. Це пов’язано із занепокоєннями комісії щодо расової дискримінації та подавлення свободи вираження думки.

Крім цих занепокоєнь існують і інші ризики, пов’язані із системами розпізнавання облич — помилки в ідентифікації осіб, зловживання отриманими даними та повна втрата конфіденційності. Лише уявіть: через незначні збої в алгоритмах будь-кого з нас можуть звинуватити в чужих злочинах, і якщо не арештувати через нестачу доказів, то нерви потріпати точно.

Після всіх цих пересторог, звісно ж, хочеться знайти дієвий спосіб сховатися від «Старшого Брата», але 100 % методу не знає ніхто. Адже це гонка зі своєю тінню. Якщо ще декілька років тому від камер рятували маски, перуки, грим або ж банальна відсутність освітлення, то сьогодні звичайним камерам достатньо частини вашого обличчя, а через грим і в темряві вас можуть дістати з допомогою тепловізора та інших технологій. Тому, не варто покладатись на поради з інтернету, адже ніхто не може точно знати, що й де чекає на вас.

     Проте, у віртуальному просторі поки що можна заховатись від всевидячих алгоритмів. Перш за все варто припинити позначати людей на фото, а для збереження власних знімків вчені розробили інструмент під назвою Fawkes (Фокс), який маскує фотографії для захисту від фотобіометричних систем. 

     Звісно, розкрити інкогніто можна не тільки через обличчя. Хода, статура, оточення, звички, цифровий слід, патерни поведінки в інтернеті – це лише частина того, що може видати вас. Але про це ми поговоримо якось іншим разом.

      Бережіть себе та не порушуйте закон.

Анна Шевченко