Емоджіфікація. Чому вже зараз варто звернути увагу на алгоритми розпізнавання емоцій?

© Ratpack.gr

    Науково-технічний прогрес із кожним роком лише прискорюється, те що спершу було не більше ніж дослідницьким експериментом не тільки перетворилось на багатомільйонну індустрію, а й почало виходити з-під контролю. У лютому 2020 року Європейська комісія представила офіційний документ, у якому представлено бачення політики щодо впровадження та усунення небезпеки від певних видів використання штучного інтелекту.

    Системи ідентифікації облич уже привернули увагу громадськості, але не менш палких суспільних дискусій вимагають і їх більш просунуті версії — алгоритми розпізнавання емоцій, використання яких несе чи не більшу загрозу.

    Такий тип систем ідентифікації зараз широко використовується для прийняття рішень при працевлаштуванні, виявлення загроз у натовпі, убезпечення дорожнього руху й дослідження ринку. Проте науковці, що займаються вивченням емоцій та експерти у сфері етики неодноразово висловлювали свої занепокоєння алгоритмами. У чому ж полягають основні проблеми?

    Почнемо з наукової сторони питання. Здебільшого, компанії, що займаються розробленням технологій визначення емоцій людини послуговуються методами, в основі яких лежить уявлення про те, що почуття можна легко зчитати з виразу обличчя. Часто розробники стверджують, що алгоритми не тільки розпізнають емоції краще людини, а і зчитують її внутрішній стан, прогнозуючи подальшу поведінку.

    Золотим стандартом є методика маркування емоцій Emfacs (Emotion Facial Action Coding System), яку Пол Екман і Уоллес В. Фрізен розробили в 1980-х роках. Вона базуються на гіпотезі про 6 універсальних емоцій: гнів, огиду, страх, щастя, сум і здивування. Це так звана, класична теорія емоцій. Основна її передумова полягає в неможливості приховати будь-яку з «універсальних» емоцій, тому що вона, у будь-якому випадку, відобразиться на обличчі і її зможе прочитати той, хто знає що шукати. За майже сорок років існування теорія неодноразово ставилась під сумнів, адже людські емоції значно складніші і їх не можна описати шістьома універсальними. Для оцінювання мало використовувати рух м’язів обличчя, також варто враховувати культурні відмінності, контекст та інші характерні особливості.

    Що стосується етичного питання — проблем виникає не менше. Експерти серйозно занепокоєні не тільки втратою конфіденційності, а й дискримінаційністю, необ’єктивністю та расовою упередженістю алгоритмів розпізнавання емоцій.

© University of Cambridge/PA

    Для того щоби привернути увагу та розпочати суспільну дискусію, група дослідників із Кембриджського університету створили сайт Еmojify, де кожен може спробувати обманути алгоритми, відтворюючи 6 емоцій, повідомляє видання The Guardian.

    «Я думаю, що ми починаємо усвідомлювати, що ми насправді не «користувачі» технологій, а громадяни, світ яких серйозно формується ними, тому нам потрібно мати однаковий демократичний і цивільний внесок у ці технології як і в інші не менш важливі для суспільства речі», — коментує докторка Алекса Хагерті, керівниця проєкту й дослідниця Кембриджського університету.

Анна Шевченко